Танець — це поема. Кожен рух в ньому — слово.

Методична робота

              ПСИХОГІМНАСТИКА

           Коли педагоги                     запитують мене про програму                      моєї    школи, я відповідаю:                                      «Насамперед навчимо дітей                    дихати, вібрувати, відчувати…            Учіть дитину чудес і             красі навколишнього його нескінченого              руху…»                 / Айсідора Дункан /                                                                                                                           
                                                                                                           
        На заняттях гуртка для дітей  молодшого шкільного віку використовується елемент танцювальної терапії – психогімнастика.  Це необхідна складова розвитку та успішності дитини. Коли дитина здорова,   навчання, відпочинок та інші заняття вона сприймає легко.         
    В сучасному суспільстві слово «стрес» стало невід’ємною частиною повсякденної лексики. В напруженому ритмі життя   не тільки на дорослу людину, але й на крихкий несформований організм дитини звалюється море обов’язків і проблем. Діти дуже часто знаходяться в ситуації дискомфорту: вони постійно переосмислюють закони росту організму, свій стан в світі, своє відношення до світу. Окрім того,  у більшості діти поєднують навчання в школі з відвідуванням гуртків  додаткової освіти. Батьки, часом не враховують бажання дитини, віддають її на поглиблене вивчення того чи іншого предмету, тощо,  і дитина стає заручником батьківських амбіцій. Окрім того дитині необхідний час для спілкування з друзями, для гри і розваг. При такому насиченому дні діти зайняті до пізнього вечора, часу для відпочинку не вистачає.  А якщо сім’я ще й не благополучна і у багатьох дітей немає довірливих відносин з батьками, їм немає з ким поділитися своїми переживаннями, труднощами.  Дефіцит батьківської любові, і ласки, спілкування з однолітками  виростає в закомплексованість,  або навпаки - в агресію.
        Перенапруження дітей може виражатися в різних     проявах                       (М.Оганесян, ):
1)    діти знаходяться в постійно сконцентрованому стані, що відображається на їх напруженій ході, в м’язовій напруженості;
2)    розслабляються настільки, що не слухають вчителів під час уроку, на перервах за допомогою бійок приховують агресію один на одного, і разом з тим бояться відповідати на уроках, отримати погану оцінку;
3)    демонструють повну байдужість як у навчанні, так і в житті взагалі.
       Щоб такі форми поведінки не переросли в психічні розлади, дітям необхідно мати можливість виразити свої почуття.                       
       Танцювальна гра – прекрасний спосіб вивільнення почуттів та емоцій. В танцювальних  імпровізаціях виходять на поверхню несвідомі емоційні переживання, вільні рухи дозволяють розкрити себе в ситуаціях «тут і зараз».   
Катарсична природа танцю сприяє зниженню напруги.  Х.  Пейн  в своїх роботах пише:   «Танцювальні рухи являються витратою енергії, яка приносить задоволення» .
      Вчені доказали, що під дією танцювальних рухів в організмі людини виробляються особливі гормони – ендорфіни, які впливають на формування хорошого настрою, позитивних емоцій, викликаючи  відчуття впевненості в собі, бажання працювати, підвищують стійкість до стресових ситуацій.
     Ігровий танець знімає м’язове закріпачення, позбавляє від нервових навантажень, вирішує проблему гіподинамії. Танцювально -  ігровий тренінг являється міцним засобом девіантної  поведінки   дітей і підлітків. Танцювальна гра спонукає  бажання рухатися, тобто розвиває активність, сприяє розумінню особистого тіла, припускає   розвитку контакту і  спільну роботу з іншими дітьми. Разом з іншими учасниками дитина ділить простір, вступає в міжособистісні відношення, переживає хвилюючі ситуації і спільний успіх. Танцюрист і хореограф  Аміі Пивар розглядає танець як метод навчання і терапії. Під час танцю енергія перетворюється в акт творчості. Діти бувають дуже відкриті, танцюючи або рухаючись. Вони виражають свої почуття – радість або злобу. Злоба може вилитися в танці зовсім в інший, енергійний і красивий образ. В процесі танцювальної гри педагог корегує дитину.
      Багаточисленні дослідження показують, що танцювальна хвилинка – більш широке поняття, ніж фізична хвилинка, і це витікає із природи танців, їх значимості соціально – культурної орієнтації, це діалог тіла і душі. Зменшується тривожність в танцювальних групах.  Ендорфіни,  вироблені під час танцю, можуть знизити навіть больові  відчуття. Енергетична активність приводить до послаблення сильних негативних емоцій.        
      Пропонується проводити танцювально – ігрові тренінги в школах, в закладах додаткового навчання і т.д. , де б дитина могла зняти напругу, виплеснути енергію і отримати заряд позитивних емоцій.
     Постійна практика ігрового танцю, довівши  свою ефективність, принесе дітям фізичне і духовне здоров’я, а також  принесе немало щасливих хвилин.
 Результатом занять являється покращення самопочуття дітей, відчуття самобутності, залучення до культури, підвищення спілкування дітей.
     Використовуючи на заняттях елементи танцювальної терапії, слід не забувати про те, що ведучим тацювального тренінгу має бути   танцювальний   педагог.
      Т.А.Шкурко в своїй книзі пише: «Танець – це та сфера людського життя, в якій кожний може відчувати себе спеціалістом» і доводить свою впевненість у психологічній силі танцю без  обов’язкової хореографічної освіти.
      М.Оганесян притримується іншої думки, вважає, що ведучий танцювальногї гри (тренінгу) повинен володіти професіональним танцем, щоб постійно бути креативним в цьому напрямку, а також бути обізнаним в області педагогіки, психології.
   Аналізуючи різні точки зору і опираючись на досвід інших практичних танцювальних спеціалістів (А.Самюєлс, Д. Смелвуд, Д.Мерфі, Е.Гренлюнд) по вивченню  танцювальної терапії, а також на свій досвід використання танцювальної терапії на заняттях з дітьми шкільного молодшого віку у школі, потрібно сказати, що педагог повинен володіти основами танців різних стилів  і направлень, щоб вміти імпровізувати під різну музику, підбирати правильні, доступні рухи  і робити це на високому рівні, щоб виділяти ці музично – рухові вміння, які використовуються  під час проведення занять, щоб діти, повністю поринули в танець.
                                «Словом можна вбити – і оживити, поранити – і вилікувати,        
 посіяти сум’яття і безнадійність – і одухотворити»     ( В.А.Сухомлинський)                                                                                                              
                          
     Душа дитини – ніжна, ранима, і вона зразу починає відчувати, що її не люблять, тому що ніхто не говорить їй прекрасні слова. Основна ціль – це подолання бар’єрів у спілкуванні  , розвиток кращого розуміння себе і інших, зняття психічної напруги, створення можливості для самовираження.  Це не менш важливий елемент психогімнастики на заняттях , окрім мови танцю.  Мова спілкування -   діалог       між   дітьми. Вправи  : «Даруємо один одному компліменти», «Розкажи про свій танець», «Дружба починається з посмішки», «Тренуємо емоції», «Фотографія», «Хвилинка тиші», та інші приносять результат у розвитку і корекцію різних сторін психіки дитини – як пізнавальної, так і емоційної сферах.


Немає коментарів:

Дописати коментар